Суперечки про встановлення відеокамер у класах тривають у батьківських чатах, де одні батьки готові фінансувати відеоспостереження після конфліктів, а інші вважають це стеженням за дітьми. Освітній омбудсмен повідомляє, що в багатьох школах камери вже функціонують, а деякі батьки встановлюють їх самостійно, не завжди дотримуючись правил приватності.
В Україні немає окремого закону про відеоспостереження в школах. Діють загальні норми, відповідно до яких інформація про особу є конфіденційною, і її збір без згоди заборонено, окрім випадків фіксації порушень. Згоду на відеоспостереження для неповнолітніх дають батьки, а педагогів мають проінформувати про умови праці.
Служба освітнього омбудсмена підкреслює, що камери не повинні бути обов'язковими. Кожна громада чи заклад має ухвалювати рішення самостійно, шукаючи баланс між правом на безпеку та правом на приватність. Записи можуть слугувати доказом у випадках булінгу чи конфліктів, захищаючи як дітей, так і вчителів.
Омбудсмен також посилається на досвід інших країн, де спостерігається, що знання про відеокамери впливає на поведінку учнів і вчителів. У контексті безпеки під час війни камери допомагають адміністрації контролювати евакуацію та ситуацію в укриттях.
Проте існують і негативні аспекти. Постійний нагляд може заважати дітям вільно висловлюватися, помилятися і вчитися на власних помилках. Крім того, камера може стати інструментом оцінювання роботи вчителів, що викликає додатковий тиск.
Більшість шкіл у світі обирають встановлювати камери в загальних зонах, таких як входи, коридори та їдальні, а не в класах. Якщо ж камери все-таки встановлюються в класах, необхідно дотримуватися чітких правил, таких як попередження про відеоспостереження, заборона на онлайн-трансляцію записів, а також визначений термін зберігання архіву.
Важливо зазначити, що камера не може замінити довіру між учнями, вчителями та батьками. Коли всі учасники освітнього процесу домовляються про правила використання камер, вони можуть стати інструментом захисту, а не контролю.
