Співробітники Лабораторії модерної історії України та інноваційних освітніх технологій Запорізького національного університету у своїй статті підкреслюють, що нація формується не лише в уяві, а через спільну діяльність. Вони ставлять питання, чи достатньо людям лише уявляти себе спільнотою для виникнення нації.
Автори статті вказують на те, що нація народжується в результаті спільної праці, небезпеки та взаємної відповідальності. Вони зазначають, що уява надає ім'я тому, що вже стало соціальною реальністю, але не є основою для створення нації.
Вони також критикують концепцію Бенедикта Андерсона, яка визначає націю як «уявлену політичну спільноту». Члени нації можуть не знати один одного особисто, але вони поділяють спільний досвід, моделі поведінки та моральні оцінки, що формуються через тривалу спільну діяльність.
Автори наводять приклад Норвегії, де спільна діяльність та взаємна залежність громадян створюють відчуття солідарності. Вони підкреслюють, що справжня сила нації полягає в тривалому досвіді довіри та відповідальності, що робить демократичні правила частиною культури.
На думку авторів, нація формується через спільну діяльність, а не лише через уяву. Вони закликають до чесної інтерпретації історичних процесів, наголошуючи, що справжня ідентичність не може базуватися на міфах, а повинна спиратися на реальний досвід відповідальної взаємодії.
Вони також акцентують увагу на важливості рівності прав і обов'язків у нації, зазначаючи, що нерівність у виконанні обов'язків може призвести до розколу в суспільстві. Нація, за їхніми словами, є спільністю діяльності, ризику та відповідальності, де свобода передбачає відповідальність, а рівність прав спирається на рівність обов'язків.
