Люксембург: як 300 тисяч носіїв люксембурзької мови захищають свою ідентичність

У Люксембурзі, де іноземці складають майже половину населення, люксембурзька мова є важливим елементом національної ідентичності. Незважаючи на складну мовну ситуацію, країна активно підтримує та популяризує свою рідну мову. Люксембург, розташований у центрі Європи, має населення, в якому майже половина — іноземці. Тут звучать численні мови, а англійська стала мовою бізнесу. Проте, незважаючи на це, країна наполегливо захищає свою мову — люксембурзьку (Lëtzebuergesch), яка, хоч і не є найпоширенішою, відіграє ключову роль у формуванні національної ідентичності. Лише чверть мешканців Люксембургу не мають міграційного минулого, проте навіть вони вважають люксембурзьку мовою ідентичності, а не лише засобом спілкування. Фраза «Mir wëlle bleiwe wat mir sinn» — «Ми хочемо залишатися тими, ким ми є» — стала символом збереження національної ідентичності, частиною якої є рідна мова. Люксембурзька мова, що належить до західногерманської групи, довгий час існувала переважно в усній формі. Лише в 19 столітті почали з'являтися письмові джерела, тоді як у офіційному спілкуванні домінували німецька та французька. Проте люксембурзька стала мовою повсякденного життя та маркером приналежності. Під час Другої світової війни, коли нацистська Німеччина намагалася нав'язати свою ідентичність, використання люксембурзької стало актом тихого спротиву. Після війни мова закріпилася як символ незалежності. У 1984 році люксембурзька була проголошена національною мовою, а в 2023 році її статус закріпили в Конституції. Проте, найефективнішим способом збереження мови виявилося її впровадження в повсякденне життя. За даними перепису населення 2021 року, понад 60% мешканців Люксембургу регулярно використовують люксембурзьку, а близько половини вважають її своєю основною мовою. Це становить близько 290-300 тисяч людей. Оскільки майже 47% населення складають іноземці, частка носіїв мови знижується, однак Люксембург не намагається зупинити міграцію. Країна робить люксембурзьку умовою повноцінної інтеграції в суспільство. Освітня система Люксембургу є однією з найскладніших у Європі: вона тримовна, але люксембурзька має особливе місце. У дошкільній освіті та на початку початкової школи діти спілкуються люксембурзькою. Читати й писати вчаться німецькою, а французька стає мовою частини предметів у старших класах. Як результат, після закінчення школи діти володіють щонайменше чотирма мовами, включаючи люксембурзьку, французьку, німецьку та англійську. Багатомовність не витісняє люксембурзьку, адже вона залишається мовою входу в шкільне життя та соціалізацію. Один із ключових механізмів збереження мови — прямий зв'язок між люксембурзькою та громадянством. Щоб отримати громадянство через натуралізацію, потрібно довести знання люксембурзької мови. Це не формальність: кандидати складають офіційний мовний іспит (Sproochentest Lëtzebuergesch), а оминути його можуть лише ті, хто прожив у країні понад 20 років. Таким чином, держава підкреслює, що громадянство — це не лише паспорт, а й мовна інтеграція. Люксембуржці не змушують усіх говорити люксембурзькою, але створюють ситуації, де без неї не обійтися, наприклад, у пошуку роботи. Без знання люксембурзької важко або неможливо працювати в освіті чи в сферах, де є постійний контакт із місцевими жителями. У міжнародних компаніях часто достатньо англійської або французької, але знання люксембурзької підвищує шанси на кар'єрне зростання. Сучасна мовна політика Люксембургу уникає агресивного націоналізму. Комісар з люксембурзької мови П’єр Редінґ наголошує, що «мова не належить лише корінним, вона належить усім, хто хоче нею говорити». Курси для дорослих, безкоштовні програми, цифрові словники та медіаконтент створюються, щоб нові мешканці не боялися мови і не відчували її як бар'єр. Люксембурзький досвід показує, що мову можна зберегти не лише любов'ю, а й чіткими правилами, де мова надає доступ до громадянства, роботи та участі в суспільстві.

Новини у сфері освіти