Сумніви в ефективності освітніх технологій у США: інвестиції та результати навчання

Освітні технології, які ще нещодавно вважалися символом прогресу, викликають дедалі більше запитань щодо їхньої реальної ефективності в навчанні. У США обговорюють, чи справді цифровізація покращує освіту, чи навпаки, призводить до погіршення результатів учнів. Освітні технології, які ще нещодавно вважалися символом прогресу в навчанні, нині піддаються сумнівам. Ноутбуки для кожного учня, цифрові платформи, персоналізоване навчання та штучний інтелект мали б зробити освіту більш ефективною та доступною. Проте в американських дискусіях все частіше звучить питання: чи дійсно масштабна цифровізація покращує навчання, чи, можливо, шкодить йому? Протягом 2025–2026 років кілька публікацій Bloomberg розглянули цю проблему з різних аспектів — педагогічного, економічного та соціального. Вони надають аргументи для роздумів про роль технологій у школах. 11 лютого 2026 року редакційна колегія Bloomberg Opinion опублікувала статтю під назвою «Діти годинами просиджують перед екранами в школі. І для чого?», у якій піддали сумніву ефективність масового використання освітніх технологій у США. Автори статті звертають увагу на масштаб інвестицій: у 2024 році американські школи витратили близько 30 мільярдів доларів на освітні технології, що вдесятеро більше, ніж витрати на підручники. Ці витрати, як очікується, лише зростатимуть. Однак, як зазначає редакція Bloomberg, результати навчання не демонструють відповідного прогресу. Більше того, нові дані свідчать, що покоління Z стало першим за десятиліття поколінням із нижчими когнітивними показниками, ніж у їхніх батьків, незважаючи на більшу кількість років навчання. Одним із можливих пояснень є радикальна зміна самого середовища навчання: значна частина уроків перемістилася в гаджети. Сьогодні майже 90% американських шкіл видають учням цифрові пристрої, а молодші школярі можуть проводити до чотирьох годин на день за ноутбуками. Редакційна колегія проводить важливе розмежування між цифровою грамотністю та освітніми технологіями. Навчання програмуванню або роботі з комп’ютером є необхідною навичкою, на якій зосереджуються старші класи. Проте, коли традиційні предмети просто переносяться у цифровий формат, їхня користь стає сумнівною. Автори посилаються на дослідження, які показують, що читання з паперу сприяє глибшому запам’ятовуванню, ніж читання з екрана, а письмо від руки активує більше когнітивних процесів. Вони пояснюють, що під час читання слова на сторінці мозок запам’ятовує фізичне місце слова, що підсилює навчання. Натомість при прокручуванні екрана цей процес працює гірше. Також надмірний час, проведений перед гаджетами, пов’язаний із тривожністю та погіршенням соціальних навичок. Редактори особливо критично оцінюють ідею, що штучний інтелект може спростити навчання. Вони вважають, що саме інтелектуальне зусилля — повторення, помилки, запам’ятовування — є ключовими механізмами навчання, тому інструменти, які прибирають складність, можуть зменшувати глибину знань. Висновок звучить так: технології не повинні бути стандартом у класі, поки їхню ефективність не доведено. В іншому випадку, ціле покоління учнів стає учасником дорогого освітнього експерименту. Тема надмірної цифровізації вже не вперше піднімається у Bloomberg. Ще 19 березня 2025 року засновник Bloomberg LP Майкл Р. Блумберг опублікував колонку «Діти проводять забагато часу в класі за ноутбуками», у якій аналізує двадцятирічну політику оснащення шкіл ноутбуками. Він зазначає, що, незважаючи на повсюдне використання пристроїв, результати з базових навичок — читання та математики — залишаються низькими, а соціальні компетентності слабшають. Блумберг підкреслює, що мета освіти полягає в розвитку критичного мислення, а не тільки в доступі до інформації. Лише 28% восьмикласників добре володіють математикою та 30% — читанням. Для дванадцятикласників цифри також невтішні: 24% з математики та 37% з читання. Американські учні ще більше відстають від своїх однолітків з інших країн. Блумберг, як технологічний підприємець, вважає, що навіть комп’ютери не є універсальним розв’язанням освітніх проблем. Він окремо виділяє важливість живої взаємодії між учителем і учнем, моменту, який технології не можуть відтворити. Дослідження показують, що ноутбуки полегшують відволікання, а повернення до концентрації після цифрових перерв може займати до 20 хвилин. Його висновок не містить рекомендацій проти технологій, а радше закликає до балансу: цифрові інструменти мають доповнювати традиційні методи, а не витісняти книги, письмо та живе спілкування. 10 жовтня 2025 року журналістка Аріанна Протеро в статті на Education Week розглянула цю проблему з економічного ракурсу. Вона зазначає, що навіть якщо технології залишаються частиною освіти, їх впровадження часто є неефективним. Після пандемії багато американських шкіл закупили пристрої для кожного учня, що призвело до швидкого накопичення електронних відходів та постійних витрат на оновлення техніки. Експерти пропонують змінити підхід до закупівель, наприклад, ремонтувати гаджети замість їх заміни. Один із шкільних округів США завдяки таким підходам заощадив близько 90 мільйонів доларів. Подвоєння терміну служби пристроїв може зекономити системі освіти країни мільярди. Ключова думка матеріалу полягає в тому, що технології не є разовою покупкою, а довгостроковою інфраструктурою, яка потребує стратегічного мислення. Усі три публікації сходяться в одному: цифровізація освіти більше не сприймається як автоматичне благо. Замість питання «як швидше впровадити технології» дедалі частіше звучить питання: «які саме технології справді допомагають у навчанні?» Bloomberg описує зміну освітнього мислення — від технологічного оптимізму до критичного переосмислення. Хоча всі матеріали описують американський досвід, порушені питання напряму стосуються і України. Українська освіта зараз переживає масштабну цифрову трансформацію: онлайн-платформи, електронні підручники, дистанційне навчання, інтеграція штучного інтелекту в освітній процес. Для країни, яка модернізує систему освіти в умовах війни, технології стали необхідністю. Саме тому американська дискусія є цінною не як приклад для копіювання, а як попередження. Доступ до інформації не дорівнює навчанню, а цифрові інструменти можуть як підсилювати, так і послаблювати освітній процес. Головний урок цих публікацій полягає в простій, але складній думці: майбутнє освіти визначається не кількістю цифрових пристроїв у класі, а якістю взаємодії між учнем, учителем і знанням. Найважливіше питання сьогодні звучить не «скільки технологій потрібно школі», а «яке навчання ми хочемо посилити за їхньою допомогою».

Новини у сфері освіти