Традиційно під адаптацією розуміється процес входження людини в нове для неї середовище та пристосування до її умов. Адаптація є активним процесом, що призводить або до позитивних (адаптованість, тобто сукупність всіх корисних змін організму та психіки) результатів, або негативних. При цьому виділяються два основні критерії успішної адаптації: внутрішній комфорт та зовнішня адекватність поведінки.
У ході комплексного дослідження, проведеного вченими в різних країнах, було виділено три фази адаптаційного процесу:
1) гостра фаза, що супроводжується різноманітними коливаннями в соматичному стані та психічному статусі, що призводить до зниження ваги, частих респіраторних захворювань
2) підгостра фаза характеризується адекватною поведінкою дитини, тобто всі зрушення зменшуються і реєструються лише за окремими параметрами на тлі уповільненого темпу розвитку, особливо психічного, порівняно із середніми віковими нормами;
3) фаза компенсації характеризується прискоренням темпу розвитку, в результаті діти до кінця навчального року долають зазначену вище затримку темпів розвитку.
Найважливіший компонент адаптації - узгодження самооцінок та домагань дитини з її можливостями та реальністю соціального середовища.
Також існує низка критеріїв, за якими можна судити, як адаптується дитина до життя в організованому дитячому колективі.
