Запис до садка завершується довідками, першими батьківськими зборами і цілком практичними підрахунками. Мама, яка виховує дитину сама, рахує все: харчування, гуртки, одяг на зріст, іноді — плату за приватну групу. Наступний крок виглядає логічним: піти до суду і попросити тверду суму аліментів, яка покриє цей список.
Розмір аліментів визначає не бажаний рівень життя дитини, а стаття 182 Сімейного кодексу України. Суд дивиться на стан здоровʼя дитини, її потреби та реальну можливість платника заробляти. Саме останнє стає слабким місцем більшості позовів. Позивачі часто прирівнюють бажаний рівень життя дитини до офіційних можливостей батька, а суд ці дві речі розділяє.
Одеський апеляційний суд у постанові від 15 червня 2026 року у справі 522/7368/25 залишив у силі 5000 гривень замість 20 000, які просила мати пʼятирічної дівчинки. Батько мав статус підприємця, і позивачка вважала це достатнім доказом високих доходів. Суд відповів, що сама реєстрація бізнесу не доводить стабільного високого прибутку. Добровільна оплата приватного садка теж не зіграла на користь матері: вона підтверджує участь батька в житті дитини, але не створює бази для фіксованих щомісячних стягнень. Чеки за оренду житла суд до витрат на дитину не зарахував, і повний розбір цього спору показує, які очікування позивачів розбиваються про позицію суду.
Замість припущень працюють документи. Виписки з рахунків і податкові декларації платника, а не скріншоти його фотографій з відпустки. Підтвердження регулярних витрат саме на дитину: садок, лікування, заняття з розвитку. Розрахунок, у якому кожна цифра має документ. У справі 761/23308/19 навіть хвороба дитини без доказів доходу батька дала лише базовий мінімум. Якщо платник працює неофіційно, його спроможність доводять непрямими даними: майном, регулярними великими витратами, рухом коштів на рахунках.
Статистика тут не на боці великих сум. Більшість сімейних позовів суди задовольняють, але вимоги про високі тверді суми — лише частково. Перша інстанція зазвичай обирає безпечну середину, близьку до гарантованого мінімуму, бо таке рішення важче скасувати в апеляції. Це не цинізм суду, а наслідок того, що докази збирають погано. Ще одна поширена помилка шаблонних позовів: тверду суму намагаються привʼязати до порогу в 50 відсотків мінімуму, хоча в позовному провадженні це не працює.
Тому підготовка позову — це робота з паперами, а не з емоціями. Фраза «батько живе краще за нас» дитині нічого не додає. Виписка, яка показує реальний оборот, додає доволі багато.
