Дослідження в Україні: емоційний стан дітей військових та їхні потреби

Перші результати всеукраїнського дослідження показали, що більше половини дітей з родин військовослужбовців відчувають постійний страх і емоційне напруження, що впливає на їхнє життя та стосунки. В Україні понад половина дітей з сімей військовослужбовців і ветеранів живе в стані постійного страху або емоційного напруження. Війна не лише змінює їхній психоемоційний стан, а й впливає на поведінку, цінності та стосунки в родині. Система підтримки часто не відповідає реальним потребам цих дітей. Ці дані є результатом першого всеукраїнського дослідження «Невидимий досвід: що відчувають діти захисників і захисниць», яке провела ГО «Вільний вибір» за підтримки ГО «Голоси дітей» у співпраці з агенцією Fama. Метою дослідження стало вивчення психоемоційного стану, соціальних потреб і цінностей дітей віком 10–16 років з сімей військових, а також розробка рекомендацій для системи підтримки. Опитування охопило як дітей, так і їхніх батьків або опікунів, що дозволило аналізувати відповіді в парі «дорослий — дитина». За результатами дослідження також створили посібник «Потреби дітей у сім’ях ветеранів та військовослужбовців». Дослідження виявило високий рівень емоційного навантаження серед дітей. Майже всі підлітки мають людину, якій довіряють (97%), а 87% отримують підтримку в родині. Проте підлітковий вік сам по собі є кризовим періодом, який під час війни посилюється. Це призводить до емоційних спалахів, імпульсивності або, навпаки, замкненості. Для дітей військових страх має два виміри: звичне уявлення «батько пішов і повернеться» змінюється на «може не повернутися». Війна для цих дітей — це не новини, а частина їхнього щоденного життя. Відсутність одного з батьків часто змушує сімейну взаємодію переходити в цифровий формат — дзвінки, відео, онлайн-ритуали, що підтримує зв’язок, але не замінює фізичної присутності. Діти нерідко беруть на себе дорослі ролі, що додає відчуття сили, але позбавляє права на вразливість. Вони часто відчувають відмінність від своїх однолітків, і їм потрібна не жалість, а прийняття і повага до їхнього досвіду. Школа залишається важливим середовищем соціалізації, але рівень задоволеності не перевищує 50%. Діти оцінюють свій шкільний досвід більш позитивно, ніж їхні батьки. Позитивний досвід взаємодії діти й родини мають із громадськими організаціями та волонтерами. Натомість до державних соціальних служб звертаються рідше через недостатню орієнтацію на досягнення — 64,5%. Це свідчить про зміщення фокусу з розвитку на базове виживання. Попри те, що 86,7% дітей пишаються своїми батьками, 42,7% намагаються приховати факт їхньої служби. Це створює дистанцію і може знижувати рівень довіри. Водночас формується суперечливе ставлення до суспільства: з одного боку — розчарування в інституціях, з іншого — сильна солідарність із військовими. Експерти наголошують, що результати дослідження вказують на необхідність змін у системі освіти та підтримки дітей, які сьогодні дорослішають у реальності війни.

Новини у сфері освіти