Для мами, незалежно від віку її дитини, вона назавжди залишиться маленькою крихтою, яка потребує піклування та опіки. Проте, не варто вдаватися до крайнощів. Турбота та гіперопіка – це два протилежні полюси. Якщо перший гарантує дитині безпеку та комфорт, то другий пригнічує розвиток у малюку повноцінної самостійної особистості, яка здатна подбати як мінімум про себе, вміє підтримувати комунікації та в майбутньому стане гідним членом соціуму. Розумна турбота з боку батьків дозволить малюку розвинути у собі лідерські якості, навчитися самостійно приймати рішення та відповідати за свої вчинки. Так, якщо дитину обсмикнути під час захоплюючої гри фразою про обережність, або, що ще гірше – забрати дитину зовсім у «безпечне для неї місце», то окрім образи на «жорстоких» батьків та деякої озлобленості, жодних уроків із цієї ситуації дитина не винесе . Як результат, постійно обминаючи і огорожуючи дитину, батьки виховують у ньому невротичний характер, звичку до підвищеної уваги до своєї персони та абсолютну несамостійність. Наслідком такої поведінки у вихованця може спостерігатися затримка у розвитку, яка проявляється у примхах, замкнутості в собі та невмінні приймати самостійні рішення. Проте не можна і залишати маленького чоловічка в океані життя зовсім одного. Зміна обстановки, нові люди та незвичні заняття можуть лякати малюка і він має бути впевненим у тому, що не один, що завжди зможе звернутися за допомогою, де його захистять та приголу(цензура!). Кидаючи виховання дитини на самоплив, батьки, можна сказати, викидають з гнізда пташеня, що не оперилося, може статися диво і він полетить, але швидше за все він впаде, і в кращому разі ще довго боятиметься зробити повторну спробу. Заохочуючи спроби дитини в розвитку, батьки надають найсильніший стимул до здійснення успіхів і якнайшвидшого досягнення поставлених цілей маленькою людиною, адже радувати своїх близьких і рідних людей – це дуже важливо для малюків. Так, наприклад, якщо малюк, намагаючись удосконалити свої художні навички, захопився і перейшов на декорування шпалер, не варто з криками і очима, що горять, хапати в одну руку ганчірку, а в іншу – ремінь. Малюк навчився малювати і поспішав показати Вам, що він уміє і як добре це у нього виходить. Потрібно пояснити дитині, що для малювання є спеціально відведене місце та альбоми, кожна річ має своє призначення і місце і необхідно дотримуватися їх правильного використання. Показуйте дитині власним прикладом, де треба малювати, куди потрібно класти речі, де потрібно їсти, а куди складати іграшки після гри. Діти вчаться наслідуючи. Перші спроби малюка зробити ту чи іншу дію засновані на тому, що вона бачила. Він намагається повторити за дорослими певний набір дій, ще не розуміючи навіщо він їх робить, і чого це може призвести. Крики та паніка можуть тільки злякати карапуза та відбити усіляке бажання повторювати свої спроби. Основна помилка батьків при перших і довгоочікуваних спробах дитини зробити що-небудь - виконання поставлених малюком завдань самими батьками. Так, роблячи свої перші кроки, шльопаючись на попку і знову піднімаючись, малюк вчиться долати перші в його житті перешкоди, і після пари-трійки падінь намагатиметься тримати рівновагу і залишатися на ніжках. Якщо ж жалісливі мами-бабусі йтимуть за дитиною по п'ятах і хапатимуться за неї при найменшому натяку не падіння, малюк розслабиться і не намагатиметься встояти на ніжках, адже його й так зловлять.
Чому маленькі діти з такою радістю готові допомагати мамі, а у старшому віці їх не змусиш скласти свої іграшки чи заправити ліжко? Тому що, спочатку їх до цього не примушували, а заохочували зворушливими усмішками і голосіннями, не робили зауважень і не лаяли за невиконане завдання. Привчаючи малюка з дитинства до його обов'язків (миватися, чистити зуби, самостійно одягатися і т.д.) батьки надають величезну послугу дитині, тому що те, що йому довелося б у майбутньому робити через «не хочу», у нього з раннього дитинства входить у звичку.
Є чудовий трюк, який виховує малюка самостійним і дозволяє уникнути істерик. Наприклад, багато дітей не лю(цензура!) одягатися, проте можна дати малюкові можливість самостійного прийняття рішення, зробити свій вибір, наприклад, якщо він категорично не хоче одягати шапку, то не потрібно його насильно одягати, а запропонуйте йому на вибір кілька шапок. Крім того, що він відвернеться від того, що потрібно чинити опір, малюк відчує, що і він має право вибору і обов'язково вибере якусь «ось ту, пухнасту з помпончиком». Для дитини, навіть найменшої, дуже важливо почуватися повноправним членом сім'ї, з чиєю думкою рахуються і без чиєї допомоги не можуть обійтися. На таке ставлення малюк обов'язково відгукнеться слухняністю, ентузіазмом та почуттям власної значущості у цьому світі.
