Отзыв пользователя
Дитячий садок №139
от
Валентина
Детский сад
Восени 1987 року моя донька Оленка, якій на той час виповнилося три з половиною роки, почала заїкатися. Логоневроз виник в результаті переляку від потужного звуку воєнного літака при подоланні звукового бар`єру (гарнізон був розташований у Миргороді, де неподалік мешкали мої батьки). Мені прийшлося звернутися до лікарів і вони направили доньку до дитячого садочка, у якому на той час відкривалася спеціалізована група для діток з дефектами мови. Оленці довелося походити два місяці до садочка поблизу нашого будинку. Йшов кінець грудня 1987 року. У тому садочку діти хворіли на вітрянку і моя Оленка захворіла останньою у групі.
Напередодні Різдва Христового до нас додому завітала логопед Алла Василівна. Вона намалювала гарну картину перебування дитини у новоствореній спеціалізованій групі. Я пообіцяла їй подумати, адже я дуже хвилювалася, віддаючи дитину невідомо куди. На лікарській комісії я бачила діток з різними фізичними вадами і я боялася, що моя донька буде бачити таких діток кожного дня. Лише пізніше я зрозуміла, що у групі будуть діти тільки з вадами мови.
І ось настав день нашого з донькою першого знайомства з новим дитячим садочком, з новою групою, з новими вихователями. Після відвідування поліклініки (закривали лікарняний з вітрянкою) ми прийшли до садочка. У групі нас зустріла вихователь Оля Юхимівна. Оленка дуже нервувала, бо була втомлена і хотіла спати. Вихователь дуже просила не передумати і приводити доньку у понеділок до садочка. Також тоді повідомила, що у групі буде лише десять дітей – одна дівчинка Оленка, а решта дев`ять хлопчиків. Це мене дуже здивувало і я пообіцяла добре подумати. Разом з тим повідомила, що якщо я приведу доньку у понеділок до садочка, то на повний день. Оля Юхимівна не заперечувала, а навпаки зраділа, бо Оленка була першою дитиною, яка прийшла до нової групи.
Прийшли ми додому. Оленка заснула, а я швиденько вирішила піти до садочка, який Оленка відвідувала на той час. У групі вихователь і няня не могли згадати хто така Оленка. І коли згадали, то згадали її не як Оленку, а як заїку. Коли пролунали слова вихователя «А, це ота заїка», я тут же вирішила негайно забрати документи і тікати подалі від таких горе-вихователів.
У понеділок я привела Оленку до нового садочка і тут… Отакої – нова вихователь Лєна Тимофіївна. Оленка без будь-яких проблем пішла до групи. Я цілий день нервувала, хвилювалась. Але виходу не було, я на той час працювала на відповідальній посаді.
Перші враження були позитивні. Нас зустріли приємні люди, садочок гарний зовні і всередині, дитина залишилася там вперше і без сліз. За один день Оленка звикла до Лєни Тимофіївни, Олі Юхимівни, Алли Василівни. Я заспокоїлась, бо розуміла, що дитина потрапила в надійні руки, буде у повній безпеці, доглянута і комфортно себе почуватиме, адже їй необхідно було проводити багато часу з іншими людьми. І надалі жодного разу мені донька не сказала, що вона не хоче до садочка, адже необхідно було їхати трамваєм чи автобусом. У години пік в ті часи це було щось неймовірне, виникало багато незручностей, особливо взимку.
Понад три роки Оленка з величезним задоволенням відвідувала садочок. За цей час вона позбулася логоневрозу, навчилася правильно вимовляти усі звуки, вивчила букви і цифри, навчилася читати, писати. Затишок і мікроклімат у садочку і групі, створений вихователями, логопедом й іншими працівниками, вплинули на її розвиток і поведінку у майбутньому.
Жодного разу я не пошкодувала, що віддала донечку у цей чудовий і правильний дитячий садочок. Це, мабуть, один з небагатьох на той час садочків, який у затишній і домашній атмосфері створював для діток комфортне перебування, піклування про їх здоров`я, правильне і різноманітне харчування, правильне виховання, всесторонній розвиток, набуття необхідних знань та умінь. А які гарні свята за чудовими сценаріями проводилися вихователями і логопедом! На згадку про них залишилося багато фотографій.
Ми з Оленкою дуже вдячні найкращому вихователю Лєні Тимофіївні Гребельній. Ми дуже вдячні Олі Юхимівні та Аллі Василівні, яких на превеликий жаль сьогодні вже немає з нами. Ми вдячні директору та усьому колективу садочка за нелегку працю, любов, терпіння, доброту, турботу, піклування, за вміння тримати себе в руках, коли навкруги стільки дітей і батьків з різними характерами і вподобаннями. Ми вдячні вам за те, що у вас також у житті було немало невдалих днів, зіпсований настрій, якісь негаразди, але ви не приносили їх до дітей, а кожного дня їх одягали, роздягали, годували, спати вкладали, навчали, берегли їх фізичне та психологічне здоров`я. Низький уклін вам за це.
Нехай ваша праця, любов, терпіння і доброта до діток повертається до вас сторицею.
Пройшло понад тридцять років. Оленка виросла. Сама вже мама. Виховує сина Володю, якому у травні виповниться десять років. Він навчається у четвертому класі на відмінно. Ті життєві підвалини, які донька здобула у ранньому віці, допомагають їй з розумінням ставитися до виховання своєї дитини. Життя продовжується.
З повагою,
Валентина Яківна Черняк,
вихованка вашого садочка Олена Черняк (Семеген)